ПЛУТАНИ́НА, и, ж.
1. Безладне, хаотичне сплетення, переплетення чого-небудь; плетиво. Крізь візерунчасту плутанину голого віття, у просвіти між хвойною випушкою раптом заясніли жовті і світло-сірі корпуси міських будинків (Вол., Дні.., 1958, 33); // Складне, заплутане розташування (вулиць, стежок і т. ін.). Те ж каміння й куток, тих же вишень гілля й плутанина покручених стежок (Сос., Поезії, 1950, 77).
2. Брак будь-якого порядку, ясності; безладдя. Раз у раз доводилось спотикатися [втікачам], намацувати дорогу, падати.. Ця плутанина зайняла коло години (Коцюб., І, 1955, 347); До гуртожитку Микола повертався з важким серцем. У голові була якась плутанина. То йому здавалося, що всьому кінець, то раптом виникало бажання зараз же повернутися до забою (Ткач, Плем’я.., 1961, 201).
3. Сплутані обривки стебел, листя і т. ін., що відділилися при машинному збиранні й обчісуванні льону. Перетертий ворох з теркового апарата падає під машину, звідки його вигортають дерев’яними лопатами, потім граблями відокремлюють плутанину (биті стебла [льону] та квітконіжки) (Техн. культ., 1956, 112).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 596.