ПЛОЩИ́ННИЙ, а, е.

1. Прикм. до площина́ 1, 2. Площинна форма; // Який здійснюється, відбувається і т. ін. в одній площині, на площині. Система основного обробітку грунту в Гірській Карпатській зоні повинна бути спрямована.. на боротьбу з площинним змивом і намивом грунту (Картопля, 1957, 40); Площинна різьба.

2. Який характеризується відсутністю об’ємності; розміщений, розташований в одній площині, на площині (у 2 знач.). Зображення на кахлях — строго площинні, мають чіткий контур (Нар. тв. та етн., 2, 1967, 42).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 594.