ПЛО́МБА, и, ж.

1. На зачинених дверях приміщень, вагонів або на машинах, приладах і т. ін. — заборонний знак (із шматочка свинцю або іншого пластичного матеріалу) з клеймом, відбитком печатки. Я почав навіть збирати по смітниках коло крамниць олов’яні пломби (Вас., Незібр. тв., 1941, 159); Я.. розглядаю пломбу, що висить на вагонному запорі (Кол., На фронті.., 1959, 98).

2. Шматочок твердої речовини, яким закривають отвір у зіпсованому зубі. Зубний лікар школи у хворий зуб Юркові пломбу поставив (Веч. Київ, 16.I 1963, 4); // Шматок затверділої пластичної речовини, яким закривають отвір у чому-небудь.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 590.