ПЛОДИ́ТИСЯ, пло́диться, недок.
1. Давати численне потомство, розмножуватися (про тварин, рослини). Обридло Жабам, як на гріх, В болоті жити самостійно; Ніхто їх не чіпав, дурних, Жили, плодилися звичайно… (Гл., Вибр., 1951, 122); Спокійно гніздилася і плодилась там різна птиця (Трубл., Шхуна.., 1940, 81); // розм. Заводити численне потомство (про людей). Отак живе собі село мало не споконвіку.., працює, плодиться, кохає, оре, сіє (Довж., І, 1958, 70); // розм. З’являтися на світ, народжуватися (звичайно у великій кількості). — Бодай уже ті діти не плодились, що мають рости у неволі (Вас., II, 1959, 347); А ми ж, малесенькі, плодилися рясненько. У нас аж шістнадцятеро народилося (Ковінька, Чому я не сокіл.., 1961, 74).
2. Те саме, що води́тися 2. В тихому болоті чорти плодяться (Укр.. присл.., 1955, 152); Під його хатою плодились бабаки (Стор., І, 1957, 203); Заполювати дику гуску не легко, бо вона в нас на Україні дуже-дуже рідко плодиться (Вишня, II, 1956, 180).
3. перен. Виникати, з’являтися у великій кількості. [Корній Данченко:] Оце три тисячі! (Дає.) ..Ну, дай же, боже, щоб вам, пане, з цих грошей ще гроші плодились, а нам на нашій землі щоб хліб добре родив (Гр., II, 1963, 529).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 588.