ПЛИГОНУ́ТИ, ну́, не́ш, док. Підсил. до плигну́ти. Вовк як плигоне та в просо (Україна.., І, 1960, 313); «Цяця» [собака].. вискочила з засідки й плигонула на фашиста (Ю. Янов., II, 1954, 45); — Через отаку канаву плигонув! (Донч., V, 1957, 473).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 582.

Плигонути, ну́, не́ш, гл. Прыгнуть съ силой. А собака здоровий та як плигоне йому на груди, — так і звалив.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 195.