ПЛЕСНУ́ТИ, ну́, не́ш, док., перех. і неперех. Однокр. до плеска́ти 1-5. Вода плеснула на берег і зразу з гуком побігла назад (Мирний, І, 1954, 313); Виплила качка, об воду плеснула (Щог., Поезії, 1958, 88); Він кинув у вогонь жертву, плеснув вина (Скл., Святослав, 1959, 23); Плеснув руками Андрій: чоботи, одежа, лице — все в Запорожця було вимащене в болото (Вас., II, 1959, 113); Тищенко так плеснув Частія по плечу, що той аж зігнувся (Шовк., Інженери, 1956, 414); * Образно. Спочатку на обличчі молодої жінки майнув подив,.. а ще за мить — ніби кригу зірвало — глибока радість плеснула з очей (Жур., Опов., 1956, 79).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 577.