ПЛЕСКА́Ч, а́, ч., діал.

1. Круглий, плескатий хліб. Миколка жадібно п’є з глечика молоко, гризе сухий плескач (Рибак, Помилка.., 1956, 158); Він жував таджицького прісного плескача (Перв., Невигадане життя, 1958, 63); // перен. Будь-який предмет плескатої форми. Тепер вона засинала, тільки торкнувшись щокою твердої, ніби піском набитої і в плескач розіспаної подушки (Собко, Нам спокій.., 1959, 91).

2. Ляпанець. Запишалась [Христина] перед дзеркальцем, що вона вже таки дівчина, а не яке-небудь фуркало, що його звідусіль плескачами і запотиличниками женуть старші (Стельмах, Хліб.., 1959, 159).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 577.

Плескач, ча, м.

1) Родъ круглаго хлѣба съ плоскими поверхностями. Напече книшів, пиріжків, буциків і плескачів. Г. Барв. 130.

2) Шлепокъ. Надавала йому, ворожому синові, плескачів у спину, щоб не висижувавсь у хаті та йшов на роботу. Новомоск. у.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 194.