ПЛЕНІПОТЕ́НТ, а, ч., зах. Уповноважений (у майнових справах). Суперечка [за толоки та пустки] довго ходила по судах, піддержувана головно кількома заможнішими, письменними селянами, між котрими визначувався .. сільський пленіпотент, чоловік бувалий і досить добре обізнаний з правними приписами (Фр., III, 1950, 265).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 575.