ПЛА́ЧЕНИЙ, а, е.

1. Дієпр. пас. мин. ч. до плати́ти 1-3; // пла́чено, безос. присудк. сл. — Уже що́ тим докторам плачено.. — не злічити! (Л. Укр., III, 1952, 603); * Образно. — За кожний цей кілометр великою кров’ю плачено, — несподівано гірко озвався Кукурєчний (Перв., Дикий мед, 1963, 485).

2. у знач. прикм., рідко. Те саме, що пла́тний 2. Ті слова нищівні Галанові Не до серця зрадникам-піїтам, Зашипіли ватіканські гноми, Плачені співці митрополита (Забашта, Калин. кетяг, 1956, 127).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 572.