ПЛАХТИ́НА, и, ж. Зменш. до пла́хта 1, 3. Мотря.. голосить, що й її нову плахтину батько узяв… (Кв.-Осн., II, 1956, 129); Одягла [Малуша] сорочку, обгорнулась плахтиною, завила пояс (Скл., Святослав, 1959, 75); // розм. Поганенька, поношена плахта. Васька тож мала і плахтину, хоч і простеньку, та не діряву (Кв.-Осн., II, 1956, 363).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 571.