ПЛАНШИ́Р, а, ч., мор. Захисний обвід з дерев’яних брусів або сталевих полиць на краях палуби судна, на борту човна чи яхти. Ухопившись руками за планшир, штурман плигнув на кригу (Трубл., Лахтак, 1953, 159).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 564.