ПЛАНИ́ЦЯ, і, ж., діал. Частина огорожі від стовпа до стовпа або планка в огорожі. Він відсунув планицю, що правила замість воріт (Сміл., Пов. і опов., 1949, 16).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 562.

Планиця, ці, ж. Часть забора отъ столба до столба. Міусск. окр.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 191.