ПЛАНЕ́РНИЙ, а, е.

1. Прикм. до плане́р. Планерні змагання; // Признач. для планерів. Планерні станції.

2. Пов’язаний із заняттям планериста, з планеризмом. Планерна справа; Планерна школа.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 561.