ПЛАКСИ́ВИЙ, а, е.
1. Який часто плаче, схильний до плачу, сліз. Була в мене одним одна менша сестра, але така вередлива та плаксива, що й гулять і бавиться з нею було не можна (Н.-Лев., VI, 1966, 92); — Недарма тебе, таку плаксиву, баба Секлета під калиновим кущем ізнайшла! Усе тобі кисло! (Вишня, II, 1956, 284); * Образно. Вийшов Богун із свого намету. Глянув на плаксиве небо — скривився (Кач., Вибр., 1953, 74).
2. Який звичайно буває під час плачу. Голос в Андрія тонкий, плаксивий (Коцюб., II, 1955, 54); Кошарний жестом рук показав, як треба держатися купи, і обличчя в нього було злякано-плаксиве при цьому (Загреб., День.., 1964, 332); // Зволожений сльозами (про очі). Старий зводить на Гуторовича безбарвні плаксиві очі і витирає зморщені губи (Тулуб, Людолови, II, 1957, 136).
3. Сповнений безнадією, смутком, жалем; перейнятий чутливістю, сентиментальністю. [Настя:] Та тьфу на вас! Що се ви вигадали такої плаксивої .[пісні]! (Фр., IX, 1952, 93); Мертвотою віяло від розслабленої, плаксивої, повинутої [повитої] в присмеркові тони поезії українських декадентів та естетів (Про багатство л-ри, 1959, 150).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 559.