ПИЯ́ЧИТИ, чу, чиш, недок.

1. Брати участь у гулянці, обіді і т. ін., надмірно вживаючи спиртні напої. Незабаром і Кондра прийшов із попом. Посідали за стіл і почали пиячити. Мало не до ранку пили та їли (Є. Кравч., Квіти.., 1959, 139); Якось у корчмі пиячили жандарми (Турч., Зорі.., 1950, 62).

2. Постійно і надмірно вживати спиртні напої, мати хворобливу пристрасть до них. В поліцію попав [Петро] якось загадково, мати його дуже лаяла за те. Він сердився, а спересердя почав пиячити (Збан., Єдина, 1959, 149); — Ви дійшли до того, що почали пиячити (Донч., V, 1957, 509).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 376.