ПИ́ЩИК, а, ч. Дудочка, свистілка, що видає високі протяжні звуки. На пищику, зробленому з весняної вербички, всього не заграєш, і на одній ноті потрібної мелодії не виведеш (Тич., III, 1957, 452); Коли на жовтій акації з’являлися стручки, знову не було відбою від дітвори, яка обривала стручки на пищики (Донч., Ю. Васюта, 1950, 187); // перен. Високий протяжний звук, писк. Нараз чутно з дороги довге, надривне бухикання, з пищиками, з присвистом, із прокльонами (Мик., І, 1957, 36).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 375.

Пищик, ка, м. Музыкальный инструментъ, — родъ свирѣли изъ тонкаго камыша. Харьк. у. Ум. Пи́щичок. Ти ж було селом ідеш, ти ж було в дуду граєш, тепер тебе немає, дуда твоя гуляє і пищички зосталися, чорт-зна кому досталися. Н. п.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 156.

пи́щик (зменшене — пи́щичок) — старовинна дитяча іграшка — са­моробна дудочка, свистілка з тон­кої очеретини, що видає високі протяжні звуки. Ти ж, було, селом ідеш, Ти ж, було, в дуду граєш, Тепер тебе немає, Дуда твоя гуляє, І пищички зосталися, Чорт зна кому досталися (пісня).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 451.