ПИЩА́ЛЬ, і, ж.

1. Старовинна вогнепальна зброя, схожа на рушницю. На озброєнні повстанської армії того часу [XVII ст. ] були рушниці різних видів і назв (самопали, пищалі, рушниці), мушкети, пістолі, карабіни (Іст. УРСР, І, 1953, 228); Над канапою, на завішеній килимом стіні, тьмаво поблискує старовинна козацька пищаль (Гончар, II, 1959, 192).

2. Старовинна артилерійська гармата.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 375.

Пищаль, лі, ж. Пищаль. Мет. 423. Семип’ядную пищаль підняв і орлам сизоперим кулю на подарунок подарував. АД. І. 111.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 156.

пища́ль — старовинна вогне­пальна зброя, схожа на рушницю; також старовинна артилерійська гармата; широко використовува­лася козачою піхотою; як видно з думи про Федора Безрідного, був козацький звичай ушановувати покійних лицарів стріляниною з пищалів: «Хведора Безрідного хо­вали. Руський «Отченаш» читали, в семип’ядні пищалі гримали».

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 451.