ПИША́ННЯ, я, с.
1. Дія за знач. пиша́тися. Мелашка.. просто і не без пишання хлопцем, як сином, розповіла і про останню подію захоплення Богдана пригожою черницею (Ле, Хмельницький, І, 1957, 233); Хома.. вмів якось одразу відокремити суттєве від несуттєвого, велике від незначного. І він розповідав угорцеві про це .. з пишанням та величанням (Гончар, III, 1959, 221).
2. ким, чим і без додатка. Те саме, що пиха́. Хоцінський своїм підмальованим оповіданням.. розбуркав у йому гордість своїм родом, пишання своїм панством (Н.-Лев., І, 1956, 158); Хто шукає щастя-долі У розкошах та пишанні; Я ж у щирому братанні Та в труді на ріднім полі (Вороний, Вибр., 1959, 180).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 372.