ПИТЛИ́ВО, рідко. Присл. до питли́вий. — Ганна Йосипівна! Раз хоч на віку! — просить, спідлоба питливо дивлячись, Власов (Мирний, IV, 1955, 147); Людина у вузькому пальті і чоботях питливо зорила за освітленими вікнами (Панч, На калин. мості, 1965, 177).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 369.