ПИТЛИ́ВИЙ, а, е, рідко. Допитливий. Батько подивився на дочку довгим питливим поглядом (Н.-Лев., IV, 1955, 182); Вона [партія] — в нових морів розливах, В народів дружбі віковій, Вона — в очах дітей питливих При карті всесвіту новій (Рильський, III, 1961, 138).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 369.