ПИТА́ЮЧИЙ, а, е, рідко. Дієпр. акт. теп. ч. до пита́ти; // у знач. прикм. Він усе їхав та співав.. Об тім самім співалося у його сумуючій, питаючій пісні (Вовчок, І, 1955, 349); Ядзя глянула на нього таким питаючим і холодним поглядом, що лікаря мовби хто обілляв зимною водою (Кобр., Вибр., 1954, 94).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 368.