ПИТА́ННЯЧКО, а, с. Зменш.-пестл. до пита́ння. Давно вже хотів він признатись, що жонатий.. З тією думкою прийшов він до неї; вона його дожидає, кинулася до його, своїм питаннячком хитким не дала йому вимовити слова (Вовчок, І, 1955, 151); Маруся лиш хитала заперечливо головою. Коли уявляла собі ті погляди, котрими її стрінуть, суди-пересуди та переговори попадь та попівен повітових, усі оті маленькі шпигливі питаннячка, невинно-ядовиті уваги, усмішечки, словечка (Хотк., II, 1966, 170); [Удівітельний:] Коли у тебе партбюро? Сьогодні? Дуже добре. У мене є питаннячко, розібрати одну справу треба (Корн., II, 1955, 62).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 367.