ПИСУ́ЛЬКА, и, ж., розм. Коротенький лист або записка; цидулка. От гедзь напав Петра: не спить, не їсть ніколи, Бажає бачить П’ятембурх [Петербург] і, знай, черка писульки до Миколи (Г.-Арт., Байки.., 1958, 138); Голубонько моя! Я такий радий, що одібрав сьогодні від тебе писульку, що аж поцілував її замість тебе (Коцюб., III, 1956, 133); Семенко писульки нам слав коротенькі, а відвоювався — великого листа від нього Софійка одержала (Мур., Бук. повість, 1959, 189).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 364.

Писулька, ки, ж.

1) Записка, письмецо. Писулька до мого братухи. О. 1862. X. 31.

2) У горшечниковъ: палочка въ толщину гусинаго пера, съ двумя острыми кончиками вилочкой, для проведенія двойныхъ углубленныхъ линій (при раскрашиваніи посуды). Вас. 183.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 154.