ПИСЕ́МНІСТЬ, ності, ж., збірн.

1. Система графічних знаків, уживаних для писання в якій-небудь мові або групі мов. Поява писемності в східних слов’ян — предків російського, українського та білоруського народів — припадає на давні історичні часи (Курс сучасної укр. літ. мови, І, 1951, 12).

2. Сукупність писемних, літературних пам’яток якогось часу, якого-небудь народу; письменство. Древньоруська культура — яскраве самобутнє і багатогранне явище. До якої б сторони її не звернутися — чи до писемності (художня література, історія, публіцистика), чи до мистецтва.., — скрізь стародавня Русь залишила свій неповторний і глибокий слід (Нариси стар. іст. УРСР, 1957, 494); Інтермедії до драми Якуба Гаватовича належать до визначних пам’яток давньої української писемності (Рад. літ-во, 3, 1962, 60).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 362.