ПИСАРЕ́ЦЬ, рця́, ч. Зневажл. до пи́сар. Не схибнув [Кирило Іванович] ні разу, так що через рік сидів уже на місці помічника столоначальника і кричав на таких, як сам, писарців (Мирний, І, 1954, 156); Чи от як позиватися: треба написати прошеніє — йдеш до писарця, несеш карбованця. А писарець, користуючись з твоєї темноти, навмисне напише так, щоб воно не помогло, щоб ти й удруге йшов до нього та ніс карбованця… (Коцюб., І, 1955, 451).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 360.