ПИРІЖО́К, жка́, ч.

1. Зменш.-пестл. до пирі́г 1. Підступила [Ірися] до дівок; І щоб.. лучче підмоститься,.. То піднесла їм пиріжок (Котл., І, 1952, 102); Масло та яйця Несе вона в коші, муку. Спече пиріжок, нагодує Свою величеньку дочку (Л. Укр., IV, 1954, 100).

2. Маленький пиріг, звичайно овальної форми. Чого ж це так, що у Тараса часом Буває добрий борщ із м’ясом Та з начинкою пиріжки?.. (Гл., Вибр., 1951, 47); Віоріка в легенькому квітчастому халатику.. склала на тарілку рум’яні пиріжки з бринзою, які вона щойно засмажила на снідання (Чаб., Балкан. весна, 1960, 324).

3. у знач. присл. у сполуч. із сл. шапка, кепка. У вигляді овалу, овальної форми. Якийсь чоловік у смушковій шапці пиріжком зупинив Євгена (Рибак, Час.., 1960, 269); Молодий [Петро], міцний, як дуб, Кучерявий буйний чуб,.. На чуприні — пиріжком Кепка з модним козирком (С. Ол., Вибр., 1959, 194).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 356.