ПИ́РСКАТИ, аю, аєш, недок.
1. неперех. Розлітатися дрібними часточками, розсипатися бризками (про рідину, іскри і т. ін.). Гей, припиніть каравана! З ним утікає кохана. Іде, мене змордувавши, серце моє одірвавши. Хтів гамувати я кров Силою тайних замов… Чари — мала допомога! Пирскає кров (Крим., Вибр., 1965, 240); Микитка.. був уже далеко за селом. Жваво скакав по болоті, а брудна вода голосно свирщала і пирскала високо з-під його босих ніг (Март., Тв., 1954, 143); // безос. Від стін машини пирскало дрібним металевим пилом, боляче сікло по обличчю (Збан., Т. Шашло, 1949, 14); // перен. Несподівано з’являтися, показуватися (про промені сонця, світло, вогонь і т. ін.). Стоги вже в’януть, осідають, а він [вогонь] все пирска зірками, як слиною кіт (Коцюб., II, 1955, 64).
2. неперех., від чого, з чого, чим. Не утримавшись, раптово вибухати приглушеним, стриманим сміхом. Я пригадую його виконання монолога про Хапая. Людина виливає свою душу, майже плаче.., а публіка пирскає від сміху (Збірник про Кроп., 1955, 341); Хлопці приходили помалу до пам’яті; деякі почали тихенько пирскати зо сміху (Вас., І, 1959, 129); З обох боків біля нього безперестанку пирскали сміхом дві міські дівчини (Шиян, Вибр., 1947, 16); // перех. і без додатка. Звучати (про стриманий, приглушений сміх). Зовсім десь близько, за парканом в сусіднім садку, пирскав дівочий сміх (Гончар, II, 1959, 246); Робітники, пирскаючи в долоні, наглядали за директором, що змушував себе ковтати терпку рідину (Руд., Остання шабля, 1959, 529).
3. неперех., чим. Шумно випускати повітря з ніздрів (перев. разом з якою-небудь рідиною). Не пирскаючи, не хлюпаючи, він виринає під зеленою стіною очеретів, легко пробирається у свою схованку між кущами і лежить, спочиваючи (Кучер, Прощай.., 1957, 481); Коли Гайсин їхав на вокзал, візникова конячка лунко цокала підковами по бруку й бадьоро пирскала білими від паморозі ніздрями (Панч, На калин. мості, 1965, 141); // перен. Сердячись, виявляти незадоволення шумним диханням. Тут починалися рахунки за спаш або за якесь покрадене жито; о. Василь сердився, пирскав, червонів (Коцюб., І, 1955, 322); Сполоханий, розлючений ховрах, чхаючи й пирскаючи, висовував мокру морду, отут його й хапали, злодюгу (Ів., Вел. очі, 1956, 106).
4. перех. і без додатка. Оббризкувати якою-небудь рідиною. Дівчата підбігали одна за одною і пирскали Вівді на груди, на лице. Баби мочили хустки й тулили їй до скронь, під серце (Смолич, Реве та стогне.., 1960, 179); Дівчата з несамовитим вереском завзято оборонялися, пирскаючи нападникам у вічі бризки води (Юхвід, Оля, 1969, 12).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 357.