ПИ́ПКА, и, ж., діал. Сосок (на грудній залозі). Дихає виноград холодками і висять жовті великі цитрини, наче жіночі з пипками груди (Коцюб., II, 1955, 294); // перен. Про видовжену, довгасту або схожу на гулю, гульку частину, деталь чого-небудь. Перед ним зненацька виник невеличкий.. чоловічок — у голубому, без окрас, запорозькому жупані, з важкою золотою сергою в пипці лівого вуха (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 36); Глечик.. має носик або нісок — виступ, зроблений для того, щоб пити воду. Його ще називають пипкою (Полт.-київський діалект.., 1954, 121); В клас носив [Антось] таку цупечку [люльку], що з кулака тільки пипка виходить, аби в губу взяти (Свидн., Люборацькі, 1955, 175).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 356.