ПИЛЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок.
1. перех. і без додатка. Розрізати пилкою дерево, камінь і т. ін. — Там — камінь обробляють — точать, пиляють, вистругують з нього всякі виробки (Мирний, IV, 1955, 330); Тиждень промайнув як один день. З ранку до ночі Шевченко пиляв і стругав, збивав ящики, щось пакував або зашивав у рогожу (Тулуб, В степу.., 1964, 191); Зуб’я поперечної пилки заточують з обох боків, внаслідок чого вона однаково добре пиляє, рухаючись в обидва боки (Гурток «Умілі руки..», 1955, 50); // Пилкою надавати потрібної форми, сточуючи нерівності. — П’ятий розряд мені дали. Пробу пиляв на відмінно (Собко, Звич. життя, 1957, 219); // перен., розм. Безперервно дошкуляти кому-небудь причіпками, повчаннями, дорікати чимось. Якщо я кого пиляю, то хіба саму себе, та воно зате нікому не вадить (Л. Укр., V, 1956, 110); Вона пиляла сина весь час, починаючи з того дня, як тільки він зіп’явся на ноги і почав розуміти мову. Пиляла й пиляла безупинно, поки зробила з нього боягуза, нікчему (Хижняк, Невгамовна, 1961, 159).
2. неперех., перен., розм. Граючи на музичному інструменті, перев. смичковому, видобувати з нього різкі, негармонійні звуки. Кривобокий скрипаль щось пиляє на скрипці, а його партнер акомпанує йому на старому розбитому роялі (Кол., На фронті.., 1959, 143); // Видавати одноманітні різкі звуки (про комах). Інтимно десь у кутку [хати] пиляв немудру мелодію цвіркун (Ю. Янов., І, 1958, 130).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 353.