ПИЛЯ́КА, и, ж., рідко. Те саме, що пилю́га́. Поять [люди] свій товар, миють волів від дорожної пиляки (Фр., VIII, 1952, 360); Коло натовпу.. бігають, брьохають [діти] по пиляці (Ю. Янов., IV, 1959, 27).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 353.

Пиляка, ки, ж. = Пилюга. Ум. Пилячка. Дощ зовсім малий, — тіки побризкав пилячку, а землі й не промочив як слід. Екатер. у. (Залюб.).

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 151.