ПИЛЮ́КА, и, ж., розм. Те саме, що пилю́га́. Федір, упоравшись, увійшов увесь мокрий, у грязі, у пилюці (Мирний, І, 1954, 307); Вулиця, якою йшла Ольга, була курна. Праворуч їхали вози, тягнулась за возами худоба, зрідка показувалась, знявши хмари пилюки, машина (Вільде, Сестри.., 1958, 110).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 353.