ПИ́ЛЬНО. Присл. до пи́льний1. Ольга мало що чула з розпитів братиків; вона спустила голівку й пильно приглядалася до багрової квітки (Кобр., Вибр., 1954, 157); Тихо сіла Варка, коли Опанас матері письмо читав, і слухала так пильно, що, коли згадав Дмитро про неї та ще за чоботи — розплакалася (Кос., Новели, 1962, 74); — Потривай, пане отамане, — одказав Кобза, пильно глянувши на Кривоноса, — тоді ми з тобою побратаємось і я пристану до тебе, як ти усіх нас приймеш до свого загону (Стор., І, 1957, 401); Все чує вухо, пильно стежить око І серце теж події провіща (Бажан, Вибр., 1940, 173); Взяв [лірник] своє убрання Та ціпок дубовий, щоб сміліше йти, Попрощавсь з сім’єю; на саме ж прощання Приказав бандуру пильно берегти (Щог., Поезії, 1958, 397); [Золотницький:] Скажи, чи дуже тобі пильно до табору вертатися? Чи можна й забаритися в дорозі? (Гр., II, 1963, 540); Ту поему вірш по віршу Я складав старанно, пильно, Перелічував трохеї, Розміряв їх так прихильно (Сам., І, 1958, 149); Як парость виноградної лози, Плекайте мову. Пильно й ненастанно Політь бур’ян (Рильський, III, 1961, 211).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 354.