Пили́па [день] —

1) календарне християнське свято заговин у пам’ять апостола Пилипа перед Різдвяним постом (14/27 листопа­да); переддень Пилипівки. Хто святкує на Пилипа, буде голий, як липа (приказка);

2) Пили́п (змен­шено-пестливі — Пили́пко, Пили́понько, Пили́пчик, Пили́пцьо, Пилипо́к, Пилипе́ць, від грецьк. — «який любить коней») — українізоване християнське чоловіче ім’я; у на­родних приказках уживається для внутрішньої рими і як засіб гумо­ру: «Нема що робити, треба Пили­па женити», «Пилип до стіни прилип», «Пилип до всього привик»; символізує несподіваність, немотивованість учинків, поведінки («Вискочив (Вихопився), як Пи­лип з конопель»); останнє пов’яза­но з уособленням зайця, якого в народі звали Пилипом і який, хо­ваючись від собак у запашних ко­ноплях, що відбивають собакам нюх, на свою біду звідти вибігав. Ой кувала зозуленька у лісі на липі, Вишивана сорочечка на нашім Пи­липі (пісня); Ой у лісі на орісі сороч­ка зависла, Да вже ж твоя, Пилипоньку, вечеря прокисла (пісня).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 449-450.