ПЕЧИ́ЩЕ¹, а, с. Сімейна громада, велика патріархальна сім’я у росіян на півночі.

ПЕЧИ́ЩЕ², а, с. Рештки зруйнованої, розваленої печі. Чимале дворище, ще вчора.. по-господарськи впорядковане, тепер, все покрите попелом, курілось. Замість хати на кучугурі золи та вугілля чорною марою стояло печище (Мирний, III, 1954, 342); Не стало ні хат, ні садів, ні добрих веселих людей. Одні лише печища довго біліли серед попелу (Довж., Зач. Десна, 1957, 488).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 348.

Печище, ща, с.

1) Дно печи. Черном.

2) Мѣсто, гдѣ была печь, а послѣ разрушенія дома осталась глина и кирпичъ.

3) Выжженное сонцемъ мѣсто. Черк. у.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 149.

пе́чище — рештки зруйнованої, розваленої печі (на місці зруйно­ваної хати); за повір’ям, улюблене місцеперебування нечистої сили. Замість хати чорною марою стояло печище (Панас Мирний).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 449.