Про УКРЛІТ.ORG

печериця

ПЕЧЕРИ́ЦЯ, і, ж. (Аgаrісиs).

1. Їстівний гриб родини пластинникових із сірою або білуватою шапинкою на тонкій білій ніжці, який росте на полях, луках, городах, у садках і т. ін.; шампіньйон. Він з приємністю думав.., що на обід будуть сьогодні молоді печериці (Коцюб., II, 1955, 384); * У порівн. — Він був низький, присадкуватий, як печериця, старий, аж порохня з його сипалась (Н.-Лев., IV, 1956, 312); Хто й коли збудував нашу хату, які майстри — невідомо. Здавалось нам, ніби її зовсім ніхто й не будував, а виросла вона сама, як печериця, між грушею і погребом (Довж., Зач. Десна, 1957, 467).

2. перен., зневажл. Стара, зморщена або товста й присадкувата людина. Якось молода цариця Почала з царем свариться: «Дурню, — каже, — ти старий, Печериця і тюхтій!» (Перв., Райдуга.., 1960, 86); Сестра Євлалія (так звали стару печерицю) завела їх до монастирської трапезної (Загреб., Шепіт, 1966, 61).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 347.

печери́ця (зменшене — печери́чка) — їстівний гриб родини пластинникових із сірою або білуватою шапинкою на тонкій білій ніжці, який росте на полях, луках, горо­дах, у садках; шампіньйон; симво­лізує нерухомість, домосідство: «Сидить, як печериця під плотом»; з огляду на свій смак символізує добірність, вишуканість: «Не кожна губа — печериця»; один із най­смачніших грибів, поширений по всій території України; народні назви — пече́рка, стерні́вка: вико­ристовується в народній медицині. Не нагнешся до землі, печериці не вирвеш (прислів’я); Ой хто любить губи, губи, а я печериці (пісня).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 448-449.

вгору