ПЕЧА́ЛИТИСЯ, люся, лишся, недок.
1. Відчувати, переживати печаль, смуток, бути сумним; сумувати, журитися. — Ти чого, доню, все печалишся? Не хвора часом? (Стельмах, І, 1962, 538); Князь Святослав дуже печалився, дізнавшись про загибель воїв [воїнів] у Преславі й смерть Свенелда (Скл., Святослав, 1959, 560); * Образно. — Ніде нікого, тільки дерево шумить і печалиться (Стельмах, Вел. рідня, 1951, 627).
2. розм. Турбуватися, тривожитися за кого-, що-небудь. — Вона замічає, що ти в’янеш, вона тим печалиться… (Вовчок, І, 1955, 228); По кілька коней на селі Лиш Терешки мали — куркулі, Тож за них печалиться не треба (Воронько, Мирний неспокій, 1960, 11); — Печалюся, чим беззубу жінку буду годувати — киселем чи половою (Стельмах, І, 1962, 378).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 346.