ПЕТЛЮВА́ТИ, ю́ю, ю́єш, недок., діал. Петляти. Петлювали [солдати] лісом, вийшли на дорогу (Тют., Вир, 1964, 346); Окантовуючи узлісся, із заходу на схід петлював вузенький струмок (Коз., Нові Потоки, 1948, 227); * Образно. Давно вже дядьки мовчать.. А Микола все ще петлює, шеретує, заплющивши очі, і не видно його запальній скоромовці ні кінця, ні середини (Бабляк, Вишн. сад, 1960, 102).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 344.