ПЕТЕ́ЛЬКА, и, ж.
1. Те саме, що петля́ 1, 4. [Марко:] Синку, так то ж ти витяг мене з німецької петельки? (Мороз, П’єси, 1959, 68); З саморобного гудзика його полинялої сорочки знову скочила розношена петелька (Стельмах, II, 1962, 12); Порвалася якась петелька і треба зашити (Коп., Вибр., 1948, 116); * Образно. Сум на серце гнітом ляже, Прагнеш швидше домовини, Так петелька з життям в’яже, — То — любов є до вітчини (Граб., І, 1959, 265); * У порівн. Катя глянула й побачила: всі росточки, які раніш лізли з землі, згорнувшись петелькою, тепер вирівнялись і розгорнули перші маленькі листочки (Забіла, Катруся.., 1955, 105).
2. Те саме, що петли́ця. Я оглянувся і побачив на платформі знайоме обличчя молодого білявого хлопця, убраного про свято, з гвоздичкою в петельці, червоною, як уста самого молодика (Л. Укр., IV, 1954, 272); Зриває [Ярчук] ромашку і вставляє собі в петельку (Мик., І, 1957, 346).
◊ Бра́ти (взя́ти, вхопи́ти і т. ін.) за пете́льки кого — те саме, що Бра́ти (взя́ти, вхопи́ти) за ба́рки (див. ба́рки). Дискусія доходила до того, що хапали один одного за петельки, за чуприни і доводили кожен своє… (Є. Кравч., Квіти.., 1959, 115); — Явтух візьме вас [студентів] за петельки й вимагатиме, щоб розповіли колгоспникам про новітні течії в мистецтві (Ю. Янов., II, 1954, 203); Той озвірів очима, схопив брата за петельки, рвонув на себе (Тют., Вир, 1964, 217).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 343.