ПЕ́СЬКИЙ, а, е, діал.

1. Песячий. «Пустіть!.. — кричить Рябко: — не будь я песький син, Коли вже вдержу більш!..» (Г.-Арт., Байки.., 1958, 51).

2. Уживається як лайливе слово. Тільки не поклонись їй звичайненько, або пхни не бачачи, або що-небудь, то зараз і залящить: «Будеш мені, песький сину, тямити; тривай лишень!» (Кв.-Осн., II, 1956, 177); Хапає він [океан], тягне з долин Усе, що потрапить на очі, А потім іще, песький син, Заразливо, мило регоче (Гірник, Стартують.., 1963, 99).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 343.

Песький, а, е. Собачій. Пустіть! — кричить Рябко, — не будь я песький син, коли вже вдержу більш. Г.-Арт. (О. 1861. III. 82). Отже песька дитина тобі вже й до роботи не кидається. Левиц. І. 277.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 148.