ПЕРІ́ЩИТИ, щу, щиш, недок.
1. перех. Сильно бити, сікти, шмагати. Бжозовський прикатав, крикнув, як несамовитий, на людей, кинувся до Миколи й почав періщить його батогом (Н.-Лев., II, 1956, 186); Хлоп витяг із-під коліна батіг і почав періщити коней (Панч, Гомон. Україна, 1954, 414).
2. неперех. Сильно, безперервно йти (про дощ). Дощ періщив з самого ранку і досі не переставав і не зменшувався (Гжицький, Чорне озеро, 1961, 366).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 327.