ПЕРХНУ́ТИ, ну́, не́ш, док., діал.

1. Побігти. Де та сила візьметься, — знов перхну так, що аж залускотить (Сл. Гр.).

2. Набігти, наїхати. Та й справді перхнуло до нас гостей, — як на погориджу [пожежу] (Вовчок, І, 1955, 107).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 335.

Перхнути, ну́, не́ш, гл.

1) Побѣжать. Де та сила візьметься, — знов перхну так, що аж залускотить. МВ. (КС. 1902. X. 151.)

2) Набѣжатъ, наѣхать многимъ. Та й справді перхнуло до нас гостей, — як на погориджу. МВ. (О. 1862. III. 40).

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 147.