ПЕРУ́КА, и, ж. Штучний головний покрив з чужого або синтетичного волосся; парик. Появився нараз, не знати відки, якийсь старий.. кавалер, з штучними зубами і перукою (Фр., VIII, 1952, 233); Обережно, щоб не зіпсувати акуратно викладені кучері розкішної перуки, князь витер піт з чола (Добр., Очак. розмир, 1965, 9).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 334.