ПЕРСТЬ, і, ж., заст., уроч. Земля. Віл гребе і сам на себе персть мече (Номис, 1864, № 9742); Шапками та приполами персть носили, Високу могилу висипали, Славу козацькую учинили (Укр.. думи.., 1955, 29); Тепер війна довжезні має руки, Сліди цих рук на Дуврі знати теж — Згоріла персть, пробиті віадуки, Зубці руїни, кіптява пожеж (Бажан, Роки, 1957, 180).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 333.

Персть, ти, ж. Земля. Віл гребе і сам на себе персть мече. Ном. № 9742. Тогді козаки шаблями суходіл копали, шапками, приполами персть виймали, Хведора безрідного ховали. АД. І. 249.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 147.

персть — старовинна, згодом ви­сока назва землі. Віл гребе і сам на себе персть мече (М. Номис); Шапками та приполами персть но­сили, Високу могилу висипали. Сла­ву козацьку учиняли (дума).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 444.