ПЕРЕ́ЧКА, и, ж.

1. розм. Різновид перемета (див. переме́т²). По Ревуну тихо плив човен. Може, то повертався додому запізнілий рибалка, що вирішив перед світанком потрусити жаки чи познімати рибу з перечок та переметів? (Мокр., Острів.., 1961, 45).

2. діал. Суперечка. Обидва стрільці жваві. От перечка і пішла… Далі Трохим розходився, Підійнявся з-за стола (Рудан., Вибр., 1937, 157).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 320.

Перечка, ки, ж.

1) Перекладина, жердь. Перечка у стільці. 2)? Бо кедь ’ня забіють, вержуть ’ня до решту, будуть до ’ня ходить хлопці на перечку. Гол. III. 115.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 144.