ПЕРЕЦВІ́ЛИЙ, а, е. Дієпр. акт. мин. ч. до перецвісти́. У порівнянні з перецвілою вже, чорнявою Маринею біло-рожева Ольга.. видалась Павлині напрочуд гарною (Вільде, Сестри.., 1958, 345); // у знач. прикм. Сухими пуп’янками темніла перецвіла волошка (Стельмах, На .. землі, 1949, 216); Я навіть чую, як він [хліб] дихає, Зеленим зводиться лицем, Щоб серце радувать не крихою, Не перецвілим сухарцем (Мал., Полудень.., 1960, 126); Чим глибше врізається в землю Кузьма Осадчий, тим виразніше стає видно йому, що курган цей, мов книга, складений сторінками-пластовнями: шар землі, а під ним шар перецвілої трави морської (Гончар, Тронка, 1963, 285).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 317.