Про УКРЛІТ.ORG

переучувати

ПЕРЕУ́ЧУВАТИ, ую, уєш і ПЕРЕВЧА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ПЕРЕУЧИ́ТИ, учу́, у́чиш і ПЕРЕВЧИ́ТИ, чу́, чи́ш, док., перех.

1. Учити кого-небудь заново, по-іншому. А потім, помовчавши, додав [батько]: — щось багато ми його учили, коли б ще не прийшлося переучувати! (Мирний, IV, 1955, 39); — Викопав Каргата десь Наринський, а переучувати його доведеться мені. — Валентин, Модестович зітхнув (Шовк., Інженери, 1956, 14); — Я з мужика вийшов.. Для нього душу свою готовий вивернути, і ти мене не перевчай (Тют., Вир, 1964, 105); Що мати навчить, то й батько не перевчить (Укр.. присл.., 1955, 126); [Єфросина:] Ой господи, яка кумпанія!.. [Горпина:] Вже яка є кумпанія, така й буде. Ви вже нас не перевчите (Н.-Лев., II, 1956, 480).

2. Учити що-небудь ще раз, повторно.

3. Учити кого-, що-небудь більше, ніж слід.

4. Учити всіх або багатьох. — Та що вже будемо робить — Самому всіх не перевчить! (Гл., Вибр., 1951, 35); [Данило та Ярило (перестали битись):] Ой господи! Скільки ж то вона [вчителька] дітей перевчила: може, сотні зо дві!.. (Григ., Вибр., 1959, 470).

5. розм. Вивчати все або багато чого-небудь. — Так не можна: одній душі перевчити всю науку. Треба всім потрошки — бо то хліб, — повчала [бабка] (Кач., II, 1958, 32).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 305.

вгору