ПЕРЕТРИВА́ТИ, а́ю, а́єш, док., перех. і без додатка, розм. Пережити що-небудь важке або неприємне. — Вечір, ніч — не вертається [Катря]. Яково то було матері перетривати (Вовчок, І, 1955, 231); // Пережити, проіснувати якийсь час. Єзуїтська шкільна драма загніздилася у нас в київській Могилянській [Києво-Могилянській] академії, де перетривала аж до кінця XVIII в. (Фр., XVI, 1955, 216); — Прекрасно! — вигукнув, схоплюючись з стільця, Вассеркампф. — ..Ця книга перетривала дев’ятсот тридцять сім років (Загреб., Диво, 1968, 611).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 301.