ПЕРЕСУ́ШЕНИЙ, а, е.

1. Дієпр. пас. мин. ч. до пересуши́ти. Почепила [відьма] їй на шию капшучок, а в тім капшучці жаб’яча задня права лапка, та з неї ж пересушене серце (Кв.-Осн., II, 1956, 205); Стадницький не витримує колючих поглядів дядьків, примружує очі, опускає голову донизу і бачить темні, землею пересушені ноги, покалічені пальці, позбивані нігті (Стельмах, І, 1962, 628).

2. у знач. прикм. Який пересушився. Три дні не розгинав спини Петру, все махав косою, боячись, щоб слова Маруну про пересушений колос не справдилися (Чаб., Балкан. весна, 1960, 374).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 293.