ПЕРЕСКА́КУВАТИ, ую, уєш, недок., ПЕРЕСКО́ЧИТИ, чу, чиш, док.
1. перех і неперех. Роблячи стрибок, переміщуватися на другий бік чого-небудь. Парубки перескакували через перелази (Н.-Лев., II, 1956, 123); Біг [шаман], перескакуючи спритно, як марал, через коріння кедрів, що виступало з землі (Гжицький, Чорне озеро, 1961, 333); Де не можна перескочити, то треба перелізти (Номис, 1864, № 5842); Кінь басує, — от-от річку, От … от … перескочить (Шевч., І, 1963, 246); З поверху впала на нього смужка світла, і він перескочив її, як рівчак (Ірчан, II, 1958, 86); // Швидко просуваючись, долати які-небудь перешкоди. Прибій за яких півгодини перескакував уже через каміння (Коцюб., І, 1955, 391); // Швидко рухаючись, переходити, переїжджати, перетинати що-небудь упоперек. Непомітно звернули [шофер з бійцем] на бічну дорогу, перескочили уже спустілий глухий переїзд (Баш, На.. дорозі, 1967, 34); Хитким містком перескочили [Сахно з шофером] протоку (Смолич, І, 1958, 44); // перен. Непослідовно переходити від одного до іншого, наступного, звичайно обминаючи, пропускаючи щось (про мову, думки). Аня почала йому безладно розповідати.., Голобородько, як видно, поспішав, і доводилось перескакувати через п’яте на десяте, щоб швидше розтлумачити, в чому річ (Голов., Тополя.., 1965, 351); // перен. Перевершувати кого-, що-небудь у якомусь відношенні. — У Галичі хороше, і Володимир город красивий, а Новгород обох перескочив (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 190).
Таки́й, що [й] соба́ка не переско́чить — дуже великий. [Тетяна:] Щодня вариться на обід такий горщик, що собака не перескочить! (Мам., Тв., 1962, 244).
2. неперех. Стрибаючи, переміщуватися з одного місця на інше. Легко, свобідно, мов граючися, перескакує [опришок] з каменя на камінь (Хотк., II, 1966, 138); Вони [сороки] весело перескакували з галузки на галузку (Гжицький, Чорне озеро, 1961, 85); Білка на дерево, з дерева вниз, Потім на хмиз, Чи на пень перескочить (Воронько, Мирний неспокій, 1960, 53); // Ривком переміщуватися на інше місце. Стрілки на електричному годиннику перескакують з рисочки на рисочку (Собко, Матв. затока, 1962, 141); // Швидко поширюватися далі, перекидатися на щось інше (про вогонь). Семенова сім’я.. встигла вже розтягти маленький хлівчик, не давши вогневі перескочити на хату (Гр., І, 1963, 391); Полум’я бистро вчепилося сухої соломи, лизнуло і вжерлось у сніп, перескочило на другий, на третій (Д. Бедзик, Дніпро.., 1951, 173); // Швидко переходити з одного об’єкта на інший (про очі, погляд). Гостроносе личко його скривлене недоброю, гидливою посмішкою, очі чорними вуглинками перескакують з постаті на постать (Коз., Гарячі руки, 1960, 102); Не один погляд зустрівся з іншим і перескочив на пана (Стельмах, І, 1962, 358); // перен. Порушуючи послідовність, переходити від одного до іншого, думати, говорити або робити то одно, то інше. Мені закидували, що я.. перескакую від одного заняття до іншого (Фр., І, 1955, 31); Гарячково перескакував [Стецько] думками з одного на інше і не знав, як бути йому далі (Цюпа, Назустріч.., 1958, 348); Почали [співбесідники] стрибати з теми на тему, перескочили й на музику, й на малювання (Дн. Чайка, Тв., 1960, 48); Розмова з роботи непомітно перескочила на спогади (Збан., Курил. о-ви, 1963, 213).
3. перех. і неперех. Стрибками долати якийсь простір, перебігати, стрибаючи по чому-небудь. Віталик в три підстриби перескакує подвір’я і опиняється на веранді (Гончар, Тронка, 1963, 106); Перескочили ми по камінні й пішли до того млина (Н.-Лев., II, 1956, 411); // Швидко рухаючись по чому-небудь, без зупинки долати якийсь шлях, простір, якусь відстань. На скаженій швидкості мотоцикл перескакує солончаки та видолинки (Гончар, Тронка, 1963, 227).
4. перех., перен. Переходити яку-небудь кількісну межу (перев. вік). [Скубко:] А котрий же їй.. год? [Семен:] Вісімнадцятий. [Скубко:] Уже законний срок [строк] перескочила!.. (Кроп., І, 1958, 91); // безос. Йому вже за сотню перескочило.
5. тільки док., неперех., розм. Те саме, що збі́гати 1. — Знаєте, тіточко, я перескочу до Морозенків, довідаюсь, чи там вона, — бо ви так тривожитесь… (Стельмах, І, 1962, 549).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 279.