ПЕРЕРУ́БУВАТИ, ую, уєш, недок., ПЕРЕРУБА́ТИ, а́ю, а́єш, док., перех.
1. Рубаючи, розтинати навпіл, на частини; розрубувати. — Сокири зробити такі, щоб перерубувати супротивника, як дровину (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 434); Булат-молодець вихватив саблю [шаблю] і перерубав надвоє собаку (Укр.. казки, легенди.., 1957, 66); Блискавкою бистрої шаблі Пампушка відтяв коня від інших, перерубавши сплетені гриви (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 55); * Образно. Уляна перерубала їхню змову поглядів різким кивком очей: — Питаю тебе, чого прийшла? (Тют., Вир, 1964, 455).
2. Рубати, розрубувати всіх, багатьох або усе, багато чого-небудь; // Убивати чи ранити ріжучою холодною зброєю всіх, багатьох. Та в цю мить догнали вороги.. Він [воїн] усіх п’ятьох перерубав (Воронько, Мирний неспокій, 1960, 55).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 270.